Жура... Несподівано, посеред світла І помаранчевих світил вранішньої осені, Маю тривку розмову – Про особисте, Та не своє... Про життя, Але не моє... Дивлюсь на речі, Як на давно зітлілі... Бачу очі у небі ночі, Що як ті жаринки, Як миттєвий спалах Знайомих, та не моїх очей...
За годину до сповіді, За мить до розуміння Полишаю... Та проте знаю Не втрачу, але покину... Назавжди...
Не сумуй, моя жура, Не забувай за миті, Полиши мій сон, Моє життя, Ту сповідь сплетену на вітрі – Незвичних слів, Гнітких розмов, І листопаду розуміння... Я знаю, не покину знов... Хоч буду промовляти - ні, Із вищого Його веління...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас 
0
