Жура... Несподівано, посеред світла І помаранчевих світил вранішньої осені, Маю тривку розмову – Про особисте, Та не своє... Про життя, Але не моє... Дивлюсь на речі, Як на давно зітлілі... Бачу очі у небі ночі, Що як ті жаринки, Як миттєвий спалах Знайомих, та не моїх очей...
За годину до сповіді, За мить до розуміння Полишаю... Та проте знаю Не втрачу, але покину... Назавжди...
Не сумуй, моя жура, Не забувай за миті, Полиши мій сон, Моє життя, Ту сповідь сплетену на вітрі – Незвичних слів, Гнітких розмов, І листопаду розуміння... Я знаю, не покину знов... Хоч буду промовляти - ні, Із вищого Його веління...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Безмежно дякую! Насправді у житті і таке буває. А потім, наче на сповіді все сказала. На душі стало легше. А жила з тягарем таким все життя. Двуша і серце рвались в шмаття.
klavysjka: Щиро дякую! Хай Пресвята Богородиця всіх нас, наших захисників і всю УКраїну тримає під своїм Покровом завжди і допоможе торувати шлях до перемоги!
у Вас 
0
