Не приходь до мене, Грею, не приходь.
Я чула, що був корабель і червоні вітрила,
Та я не пішла, я вже, знаєш, своє відходила.
І ти не запізно – це я, хай пробачить Господь,
Це я не зуміла, це я розучилася віри –
Не всім до снаги чудеса, молодий капітане.
Я раптом втомилася ждати на теплі зефіри.
Я просто, якою була, вже ніколи не стану.
І пусто, і гірко мені від такої поразки,
Так вірити двадцять років – це щось та й значить.
Я просто жила поза межами тої казки:
Замало ілюзій, щоб врешті не стала зряча.
*
І як колись – збираю дикі квіти
І бігаю в дощі без парасоль.
Які там журавлі? Мені би просто жити.
Ассоль померла. Хай живе Ассоль.
|