ДО АНАМНЕЗУ А інколи - тут ось, лікарю, стискає і ломить скроні, І так мені зимно, лікарю, а, ніби – ще не зима. І видається, лікарю, що руки в людей червоні, Дивлюся на себе в люстро, а в люстрі – мене нема. Та все це – такі дрібниці! Усі ми буваєм кволі. І, врешті, яка різниця? Усіх заберуть Жнива. Якби ж не душа – бо ниє. Прокляті фантомні болі! Ці кляті фантомні болі – наче жива.
|