Перейти/повернутися до головної сторінки Вірлени Н.Д. За цим лінком - моя нова поезія на І-модулі Для обговорення творів на форумі натисніть на лінк ТРИ ДНІ З ЖИТТЯ НАВЕСНІ ДЕНЬ ПЕРШИЙ ДЕНЬ: І вийшла я в небо – високо, Весни до болю упилась, І кров моя березовим соком У жилах березових лилась. А весни небесні линуть, линуть – ждуть, Витягують душу на журавлине крило-плече, У венах у мене гаряча солона ртуть Пече. І встану я рано озонової пори, Щоб жити до вічності, дихати - до нестями, Під шаром сухої потрісканої кори На серцевині леліяти нові шрами. І встану я, кану я - каменем, листом, сном, Хвилиною вічності, вічністю скороплину, Під акварельним натягнутим полотном Падаю. Підіймаюся. Лину. НІЧ: Пуста і грішна. Ось він – горизонт. Глухі кути, назад не повертати. Порозбирати вчинки на цитати, Де зникнув зміст і вигорів резон. Живу – і крапка. Це важливо – як? І дні як дні. Не завжди до лиця. Гірке безсоння, як старий коньяк. А «завтра» – нам ніхто не обіцяв. ДЕНЬ ДРУГИЙ ДЕНЬ: Сотні тисяч «якби» обплітають порожню долю. Всі дороги пусті. На дорогах тебе нема. Я тебе не люблю, мій чарівний червіний королю. Ну, хіба на свята. Ну, хіба крадькома. Зав`язати б дороги у вузлики – і усього. Щоб на пам`ять, чи щастя, чи, зрештою, просто так. Ти не любиш доріг, перестояних до гіркого. А мої, калинові, якраз отакі на смак. Перестояна ніжність, немов навісна оскома. Не-моя не-любов, пережита у сірі вірші. Сотні тисяч «якби» - я із ними давно знайома. Ну, подумаєш, просто буде на кілька більше. НІЧ: (пауза на три удари серця) Любов до запиту. На потім. На колись. А термін вийшов, як виходять з ладу. Були надії – та перевелись На цілих кілька плиток шоколаду. (два удари) Любов мою до запиту Сухим чеканням запито, Сухим чеканням, як сухим вином. І падають пробачені Надії передплачені, Надії передбачені в геном. (удар) Не потрібна. Всього лише. Хлепчу печаль з калюжі. Видивляюся лиця на когось (на тебе?) схожі. Я всього лиш щеня. Недолюблене дуже-дуже. І відтоптують лапи засліплені перехожі. ДЕНЬ ТРЕТІЙ ДЕНЬ: Привіт вітрам! Я травень привідкрила. А кров у скронях б`є, як б`ють копитом коні. Душа моя – стривожені вітрила, Стривожено-стриножено червоні. І буде небо, море і Всевишній, І я-піщинка, і піщинка-світ. І мить – на кілька днів, на кілька тижнів: У Всесвіті моєму квітнуть вишні. А отже – все буде. Як слід. Упасти б вгору – де найглибші зорі, А найгостріша - проштрикне навічно. І море знатиме. Припливи символічно Лічитимуть миттєвості прозорі. А Бог – усюди. Це його хода. Цей травень і вітрильники, і зливи, Коли душа солона, як вода, Прозора вічність кольору оливи. НІЧ: Ніщо не вічне. Поготів – любов. Коли нема для чого і для кого. І всує! Всує сонми молитов! Настояна на Часі до гіркого, Надірвана мелодія трембіти, Лише одне тепер прошу у Бога: О, Господи! Не дай мені любити. Коли нема ні сліз, ані жалю: Холодний осад – як довічна втома. Розбито все, що було з кришталю. Жбурляю сни – іронію ловлю. Чому я скло? Причина невідома. Жила як вміла. І не вміла жити. Сто першу вічність випито до дна. Звершилося. Не дай мені любити. Довершена. Довершено одна.
|