В мене в серці - рвана рана,
Що не може не боліти.
Мені зараз так погано,
що не хочеться і жити. Кажуть, небагато треба,
щоб життя було щасливим:
мати їжу, мирне небо,
дах твердий - і все красиво!
Дійсно, ніби небагато,
і я точно все це маю...
То чому ж, скажіть, будь ласка,
все одно я так страждаю?
Видно, набрехали люди!
Мабуть, вигадали диво!
Мало їжі, даху й неба,
щоб було усе красиво!
Чого треба? Що шукаю?
Може, з розуму я сходжу?
Я не знаю, що шукаю,
і нічого не знаходжу!
Жоден задум не виходить.
Може, справа тут в удачі?
В розпачі я лию сльози,
не холодні, а гарячі.
Видно, в мене не виходить.
Мабуть, я не вмію жити.
Тут мені не допоможе
ні одна людина в світі.
Що тепер мені робити?
Опускаються вже руки.
Як я далі маю жити,
і терпіти всі ці муки?
Жить на світі я не вмію,
що робити - я не знаю.
Отепер я розумію,
як доходять до відчаю.
Бачу точно: це - безвихідь.
Вибиратись намагаюсь,
але тяжко знайти вихід
там, де виходу немає...
та
у Вас 
0
