я більше так не согрішу...

Чому не пишеться? – Хто знає?

Де ті віршовані врожаї,

Якими сіяв я підлоги,

Моливсь і скаржився до Бога?

Не в’яже розум ніжну риму,

Перо не ловить стрімку мить,

Душа не прагне чомсь до Риму,

Тятива музи не бринить...

Перебігали чорні кішки, -

Я думав все це просто смішки,

Ніхто, гадав, не спинить хисту,

А тут заціпило начисто...

Слова, мелодії, події,

Душевні крики, щастя, сміх,

Лиш я не плачу й не радію,

Бо не віршую, як на гріх...

Навколо музика, поеми,

В сніжинці кожній вічні теми,

А руки трусяться від болю,

Одна нікчемність йде на волю...

Проймає холодом кістки,

Куди подітись, де шукати

Натхненні віршів колоски,

Які змінив я на дукати?..

О леле, чую... вітерець...

Листок рвонув..., - та яж пишу...

Бодай мовчанню тому грець...

Я більше так не согрішу...