Якщо немає душі, то що так у грудях смокче,

Тягне додолу ницьма, коли заплювали очі?

Якщо немає богів, кому ці усі молитви,

До кого волає розпач, хапаючих в руки бритви?

Як вічність і щастя - міф, навіщо себе дурити,

В ілюзіях грати фарс, для чого життя дарити?

Гра в почуття – лиш гра, де програЮть обоє,

Варто хіба любить, щоб поділить обої?

Дружба по тридцять срібних, в спині ножі запеклі,

Може є кращий вихід, легше горіти в пеклі?

Звірі тепер ніжніші, риби мовчать більш любо,

Аніж дві третіх тих, хто цілувався в губи,

Вірність лишилась птАхам, міцність сім’ї – в комах,

Сходяться зрідка юрби лиш до чиїхось плах.

Тихо я став на площі, поруч одні «Айфони»,

Чорні заскельні очі, в вухах гучнії фони,

ВІрші читав уголос, марна ціна цим фразам,

Кинув копійок жменю, всі зупинились, разом…