Вітер січневий полем, Творчих відлуння злетів, Сиве заметів море, Казка шкільних сонетів, Віденські теплі вальси, Київські вечори… Білі судомні пальці, Від нелюдської гри. Вітер сліпий волочить, Пасмами по землі, Де ви, мрійливі очі ? Там вони…у крові…
Не мала сил уже кричати, Лиш билась птахом на труні, Змарніла в страшнім горі мати, Дитинко моя! Боже, ні! A божий день сповзав по стінах, На чорне юрбище голів, І натовп сірий на колінах, Творив анафему без слів.
Одна спокута, спільна справа, Одна ідея, спільний хрест, Синів посталої держави, Багряно-чорний маніфест. І з неба струдженим вертепом, Вони ідуть в імлі до нас, Широким українським степом, Несуть зорю – дороговказ.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
...і сумна-сумна мелодія... уривки спогадів...