В’ЯЗЕНЬ

Я в кам’янім мішку чужих облич,
Навколо мене стіни, стіни, стіни,
І холод погляду ворожого у спину:
-Надію на повернення облиш.
Над головою Всесвіту вікно,
Спасіння шлях,
Хтось клітку відчиняє,
Я вільний птах,
Та тільки не пускає
Мене на волю неба тверде скло.
У відчаї лечу на камінь плит,
В німому криці розриваю серце,
Я впевнений – душі моєї скельце
Розтрощить цей байдужості граніт.
Та марно все, останні сподівання,
Розбиті в кров, уходять в небуття.
Мені лишилось тільки каяття.
Я на колінах.
І я прагну сповідання.
Молитв забутих тихо слів торкаюсь…
Їх легкий подих відкриває твердь небес,
Руйнує вічні мури,
Я воскрес.
Зневіри в’язень,
Я з полону повертаюсь.