Спочатку так: немов підкова В руках у тебе гнеться бідна, А потім раптом – мова! мова! Чужа – звучить мені, як рідна.
Павло Тичина, Зб. ”Навіки разом”, Київ, 1979 р.
КРИК ВОЛАЮЧОГО
Згинав якось Петро В руках міцних підкову. Іржаву та брудну, І взагалі – не нову. Не гнулася вона, Він тиснув знову й знову, Допоки не згадав Чужої мови слово. По “матері” пройшовсь, По “всіх святих”, як вчили… І раптом – гнеться! Гнеться! Додало слово сили! Брутальнії волання Щасливого Петра, Почуло того рання Напевне три села. То ж не пройшла даремно Його робота плідна – Чужої мови слово Тепер йому, як рідне.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ruhlyvy:Пане Артуре, я мав би Вам тут щось втішне сказати, але я ніколи не казав і не кажу того, чого не думаю. Україна не обрала Чорновола на Провідника і тим прирекла себе н
ruhlyvy:Пане Артуре, про мене геть усе - у моїх творах! Читайте і вчіться, бо в мене є чому повчитися! А у тих, хто єлей ллє навкруги, нічому не вчіться, бо вони - гірші за
у Вас 
0
