Спочатку так: немов підкова В руках у тебе гнеться бідна, А потім раптом – мова! мова! Чужа – звучить мені, як рідна.
Павло Тичина, Зб. ”Навіки разом”, Київ, 1979 р.
КРИК ВОЛАЮЧОГО
Згинав якось Петро В руках міцних підкову. Іржаву та брудну, І взагалі – не нову. Не гнулася вона, Він тиснув знову й знову, Допоки не згадав Чужої мови слово. По “матері” пройшовсь, По “всіх святих”, як вчили… І раптом – гнеться! Гнеться! Додало слово сили! Брутальнії волання Щасливого Петра, Почуло того рання Напевне три села. То ж не пройшла даремно Його робота плідна – Чужої мови слово Тепер йому, як рідне.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
