МИТЕЦЬ Видатним діячам естради, всенародним артистам і всезагальним улюбленцям присвячується Я народився в городі Полтаві Та в школі майже зовсім не учивсь: Осьо як в дєцтві в стіну тім’ячком ударивсь, То всьо життя своє тим тім’ячком і бивсь. А раз кебети не хватає до роботи І явно Бог не наградив мене умом, То я навчився всякі гадусті молоти Дурним своїм, паскудним язиком. А шо народ з таких дебілів круто преться, Прікалує на дурників сматрєть, То в бабу я рішив переодється, Ше й шлягери безсмертниє запєть. Отут мене уже нахрапом і накатом Шо понесло-таки, так точно понесло: Такі ващє шедеври став талкати – Всім тим шевченкам-лисенкам назло. Та шось з моїм случілося затилком: Я зовсім патєрявся в лібідо. І хто я? Чи Смердючко чи Дебілко, Чи Вєрка, чи Андрійка, чи ше хто? А з другой сторони, яка різниця – Чи баба, чи мужик, а чи баран? Аби в моїй рукє ота синиця Перелітала звонкім баксом у карман. Стоїть в Полтаві пам'ятник Іванку – Тому, шо рідну мову превозніс, А завтра ше й мені поставлять зранку За те, шо стоко я в нєйо привніс.
|