Травень

Травень

Мрякою дрібною плаче небо...

Травень зажуривсь-засумував.

Тугу виливаючи із себе,

Затуманив-задепресував.

Поділись журбою і зі мною,

Що у тебе сталось, розкажи:                

І за чим весняною порою

Ти занив, заплакав, затужив ?

Чи за тим, що сонце загубилось

У холодній сивій пелені?

Чи за тим, що юність утопилась

У бездонній далі-вишині?

А із нею канули й надії,

Та хлопчачий світлий шал-порив,

І запал колишній трутом тліє:

Так всьогó хотів, та не зробив...

Чи за тим, що вíтри-буревії

В царство вічних холоду й імли

Пелюстки кохання – диво-мрії −

Без жалю навіки віднесли?

Залишивши душу на поталу,

Іскрам-лезам хмарних гільйотин:

Й наче в долі хижої  в опалі  – 

Ти один...І знову ти один...

Не один ти, нас, принаймні двоє,

І я теж недолі злої син.

Ми немовби злиті із тобою

У свинцевім розвої хмарин.

Я тебе послухаю-почую,

І розради слово підкажу,

Та з тобою я не посумую,

Не поплачу і не потужу.

Ти в мені печалі не пробудиш,

Я давно своє минуле поховав.

Всі невдачі, зради і облуди

Закопав, засипав, зарівняв.

Та і ти, мій брате, не карайся;

Що було, тогó вже не вернуть.

Не шкодуй, не мучся і не кайся −

Тлінне все, та вічна твоя суть.

Травню мій, ти ж золото-прекрасний,

Теплий, добрий, сонячно-ясний.

Дух весни – цілунок дивно-красний,

Зáвжди свіжий, завжди молодий.

Так осяй же усмішкою небо,

Прожени з чола свого вітри,

Не сумуй, друзяко, та не треба:

А забудь, наплюй, і розітри.

Все цвіте навколо – подивися!

На порозі літо світлих мрій.

Тож зі мною міцно обіймися,

І квіткам на клумбах порадій.