| * * * І я не я, герой ліричного роману,
Актор минулої епохи.
Бурхливі води теплого лиману,
Мене зігріють трохи. Тягар над головами, немов титану,
Прорвати фронт піхоти.
У вічну вись небес лети орлану,
Полиш усі турботи. * * * Між стін німих один.
Вольфрама нить тепло дарує.
Навколо декілька світлин,
Печаль нестримную вгамує. * * * Довкола все туманом оповито,
Ліхтар в краплинах мов зоря.
Дороги наші вщент розбито,
Шляхів непройдених життя. * * * І день не день…
І все не так… Тоді повинно бути як?
Чекаю ночі …
В глибоке синє небо закохався?! * * * Так ніжно скрипка луна,
Нот внеземних душа.
Остання п’єса скрипаля,
Гойда в колисці немовля. * * * І знов провалля, далека висота,
І знов чекання, подруга стіна.
І знов питання, душевна біднота,
І знов вагання, назад шляху нема… * * * Боротись буду до кінця,
Допоки дише тіло.
Ховать не буду я лиця,
У голові ясніло… * * * Сіра синь… - а далі, чорніше чорноти,
Ганяє фронт туди – сюди.
Природи сил бурхливих тон,
Зелені верби бють поклон. * * * Люблю ходити по росі,
Впивати свіжий аромат косі.
Зв'язок з Землею відчувати,
Потік життя в себе вливати. * * * Мурашник. Тіла одухотворені туди-сюди.
Стежки, переплітаються повсюди.
Бездонний океан. Тікати з корабля нікуди.
Смерть та життя. Останній поцілунок Юди. * * * Ранкові вірші у холодну пору,
Не варто зариватись в нору.
Шумлять вітри північні,
У теплім домі думи іронічні. * * * Зірок багато, де моя?
Думок занадто, я не я.
Гармоній коло,
розкручується кволо.
О, як це все невипадково,
що діється довкола. * * * Тече ріка, несе слова, твої й мої,
розгорнемо палкі серця свої,
про себе повість ми напишем,
погляд в погляді залишим.
Листок до листка – ось і наше життя,
рука до руки – намалюймо дитя… * * * Сліпота закрила ясність неба,
а може всім того й не треба,
таємність тиші відчувати,
у голові світи кружляти… * * * Із підвіконня посміхається фіалка,
ЇЇ горщик – її світ, її планета.
Й вона чекала ранку,
Проміння сонячного бранка. * * * Вибачайте, що наразі так багато розмістив) Але ж вони коротенькі ...)))
| 
та
у Вас