Хотів бути лікарем
І все життя мов на долоні, і я в халаті білім серед зір... Я так хотів... Я так хотів. І десь вогнями блискавиці, Малюють знаки невідомі... Я так хотів... я так хотів. І знов знайшов себе у серці. Закрили дикі хмари сонця схід... Я так хотів... я так хотів. Чому зарисували сірими тонами Зорю, що пам’ятаю ще з дитинства. І все життя пройшло б в полоні... Я так хотів... так жаль - не зміг.
Додав: Mizar (16.11.2011)
| Автор: © Міо Зорян
Розміщено на сторінці : Нагурний Павло
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 2416 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА