| Про життя Приклоняю коліна перед часом, що йде,
Плачу душею, як сонце сідає,
Втішаюсь усім, що доля дає,
Та щастя птахами у вирій злітає...
І літа відпливають, як води стрімкі,
Берізка весняна стрункішою стала,
А небо дозрілим здається мені,
Бо життя на долоні зрілість поклало.
Слова не виплескують в будь-яку мить,
Їх уміцнює мудрості тиша.
Жити достойно Бог нам велить,
Та часто ілюзія долю нам пише
| 
у Вас