**** Беру папір, намагаюсь писати, Як боляче блукати в самоті, Як важко щастя в долю скерувати, Коли тьмяніють мислі у житті. Чому не радісно, чому сумую?! Життя - не відповідь, а шлях... Іду камінням, твердість чую, Не раз бреду по манівцях. І пам’ятаю, що колись довершу Свій путь перед воротами часу. Чи вспію пригадати гріх свій перший Не знаю, відаю - світанок збє росу. Оцю, що кришталево світла Сріблила шлях тяжкий земний. А я була в задумі, непривітна Не прийняла дарунок дорогий...
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
klavysjka: Болить і болітиме завжди. І дійсність є страшною. І прикро коли чуєш від тих, хто далеко від війни : "НУ ТА ЩО ХОЧЕШ, ТО ВІЙНА"... То про що мова може бути, що наш сусід нас має зрозуміти?
klavysjka: НЕ думаю про від'їзд і жодного дня нікуди не тікала. Я українка. Я боляче та соромно за тих, хто кричить за кордоном, що вони дітей ховали від війни. ПОстає питання - А ТІ, ХТО НЕ ПОКИНУ УКРАЇНУ,
у Вас