Минув день.
І лишень
впала темрява,
як
імла,
проросла,
наче зернами,
колко тернами.
Місяць
крізь
верболіз
витік маревом,
барви
хмар,
у нагар,
стерло зарево
та й розтануло.
Впала ніч.
Віч-на-віч
заколихує,
тішить
зір,
зоревир
з неба дихає,
світловтіхою.
Малював
в сім октав
гру дрімотою
соловей,
снів жокей,
що турботою
світ обмотують.
Цвіт дерев,
вітру рев
кидав пірячком,
він у
ніс
аж заліз,
мов чар-зіллячком,
теплим
літечком.
| 
та
у Вас 
0
.
