Минув день. І лишень впала темрява, як
імла, проросла, наче зернами, колко тернами. Місяць
крізь верболіз витік маревом, барви
хмар, у нагар, стерло зарево
та й розтануло. Впала ніч. Віч-на-віч заколихує, тішить
зір, зоревир з неба дихає, світловтіхою. Малював в сім октав гру дрімотою соловей,
снів жокей, що турботою світ обмотують.
Цвіт дерев, вітру рев кидав пірячком, він у
ніс аж заліз, мов чар-зіллячком, теплим
літечком.
|