Рідна мово моя, ти по жилах пульсуєш, Увійшла в мою кров із матусі грудей, Як замовкнуть уста , немов матір згвалтуєш, І прокляття впаде на невинних дітей!
Насупилось! Пливуть будучі плідні хмари, І вже ось-ось ударить сильний грім, Проллється водоспадом ! Знищить всі примари! Й розіб’є саркофаг народній гнів!
не витирай! не витирай чужого слова, леле, не ти писала- не тобі стирать, бо слів незборна й непохитна рать піде у наступ і тебе поборе, й не допоможуть речі-медобори, прокляттям упаде на плечі мла; о не завидуй! ти іще мала. Іван Петришин 06/10/13
він говорив, він провіщав, він бачив, він у тебе вірив, ногами край весь перемірив, а ти не чув, чи не хотів... слова, подібні до міських котів, плекав та гладив, муркаючи з ними- пробігав всі літа, проспав всі зими, бажаючи сягнуть веселки висі, а ластівки все гнізда вили в стрісі, і достигали ядра на горісі, мавки ховалися у лісі, а зрозуміть ти не зумів: де злість, то там немає слів, то там немає розуму ані на гріш. читати і не бачити - то гірш, аніж сліпцем прожити все життя. твоя ненависть - твоє майбуття. Іван Петришин
сторінка: Петришин Іван
| АВТОР ТВОРУ:
Ivan Petryshyn
