Дівчинко тихого плеса, де губляться тіні,
Щоб проростати наівними сонними квітами,
Вкотре сльозинки вчорашні просієш крізь сито і
Вкутаєш плечі тонкі візерунками інею.
Крізь віддзеркалення шовку води у зіницях
Білим пелюстям стривожена, зваблена, вкрадена.
Кіс вагота нетутешня, жалобнице ладанна, –
Ти полохлива рибинка у сітях чужинця.
Пам’яті промінь спікає долоні у стигми:
Вигин хребта закарбований до одержимості.
Надто нестерпна, надмірно покірна, – пали мости,
Шляхом Чумацьким рятуйся, ти зможеш, ти встигнеш.
Втримати б звивне твоє відображення… згубо!
Скільки естетики в рухах нервово-відчужених…
Серце розверзлось кривавою раною-ружею,
Скрапує хмелем багрянцю на вишерхлі губи.
10.07.12
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
leskiv: Рада знову Вас бачити на сайті з прекрасним і мудрим віршем. Ви вірно підмітили недоліки людського характеру. Але такими нас зробив Господь, він же Матінка природа. Не ангели ми, і в лиху годину наші
у Вас 
0
