Дівчинко тихого плеса, де губляться тіні,
Щоб проростати наівними сонними квітами,
Вкотре сльозинки вчорашні просієш крізь сито і
Вкутаєш плечі тонкі візерунками інею.
Крізь віддзеркалення шовку води у зіницях
Білим пелюстям стривожена, зваблена, вкрадена.
Кіс вагота нетутешня, жалобнице ладанна, –
Ти полохлива рибинка у сітях чужинця.
Пам’яті промінь спікає долоні у стигми:
Вигин хребта закарбований до одержимості.
Надто нестерпна, надмірно покірна, – пали мости,
Шляхом Чумацьким рятуйся, ти зможеш, ти встигнеш.
Втримати б звивне твоє відображення… згубо!
Скільки естетики в рухах нервово-відчужених…
Серце розверзлось кривавою раною-ружею,
Скрапує хмелем багрянцю на вишерхлі губи.
10.07.12
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Дуже сильний, гострий і водночас глибокий вірш. У ньому відчувається не просто критика, а біль за правду, справедливість і відповідальність перед людьми. Особливо влучно з
virchi:Дуже образний і глибокий вірш. 🌿 Стільки різних перевтілень — і зрештою все одно повернення додому. Особливо сподобався фінал: простий, але дуже сильний. ❤️
у Вас 
0
