ОСІРІС – ІСІДІ

З мороку днесь ізціли.
Груди тугі відкресли
І молоком протекли.

Палить в золу безУм цей,
Губить Ріка береги.
Точка осердя сонця
Кров’ю розмітить круги.

Сестро моя зболіла,
Мужа змінила на тлін.
Зніжений лотос тіла
Зрощує Сокола тінь.

Нут розчесала зорі,
Холод болить, наче сталь.
Горе, зачатий горем!
Вічно-незгойна печаль.

Крізь усипальню храму,
Всіх перероджень спіраль,
Серце ятрить придАним
Твій ієрогліф добра.

Рабська душа колінкує,
Мітить на тризну тебе
Всім скорпіонам і всує…
Сином розплата гряде!

Сестро моя до рани,
Страднице, зболена в світ!
Вірнице неустанна,
Випестуй крила на зліт.

Небо сувоєм висне,
Тужить на синь вагота.
Звивно до болю блисне
Кобра хрящева хребта.

Сестро моя! Невісто!
МОго осердя печать.
Персам дозрілим тісно…
Так полинОво гірчать…

03.10.2010


ОСІРІС - ІСІДІ (2)

Сестро моя інцестна,
Рве павутину днів час,
Лодія неба креслить
Ночі судомний екстаз.

Пустка твоя постеля,
Враз оніміли боги.
Ніч – удови пустеля,
Ніл розгубив береги.

Сестро моя інцестна,
Смерть очорнила вись.
Ягоди пипок скресли,
Солодом запеклись.

Сестро, квітко вінчальна,
Суджена з вічних літ.
Зорі ховались мовчанням
І проминався світ.

П’яді землі – не впасти б,
Сонця – на крик і вдих.
Вмер ієрогліф щастя
Поміж вищирів злих.

Страднице неустанна,
З ночі – прошу – відмоли.
Груди тугі шафранні
Вже молоком протекли.

Шкіра повік ропою
Вишерхла-запеклась.
Морок стис ваготою,
Морок став поміж нас.

Сестро, згубила спокій…
Скурено днів фіміам.
Сну не рятує опій,
Любощів пам'ять – обман...


***
люблю єгипетську міфологію...