Ловила рибу. Срібні брижі хвиль
Накочувались лоскотом і сміхом.
А риба плюскалась – така потіха,
А я легка допоки… але тихо!
Лиш павутинка золота, де криль-
ця пташки перелітної весни,
Як подих-дотик зніженого сонця.
Підшкірні пестощі чи просто сон це?
Як спурх метелика, як стиск долонь цей
Скрадливий порух вуст: засни, засни.
Ловила рибу. Сонні блиски хвиль
Ліниво огортали чуле лоно.
Така наївна і необоронна,
Ріка ураз зробилася бездонна
І уневажнила вагомий біль.
Медвяна повінь золотим дощем
Зліпила вії у солодку втому,
Вгадала путь до місячного схрону.
Останній спротив, а затим судомно
Кричала так: іще, іще, іще!
Впустила рибу між колін, і звив-
на течія дражнилася лускою,
Тікала і не мала супокою.
І золоті кайданки… що ж ти коїш…
Ловила рибу. Дощ мене зловив.
листопад 2011
| 
та
у Вас 
0
