та
Спогадів палких намисто
І корсажу рвана рана.
Терням болю серце стисло:
Плачте, донно Каетано!
Смуглоплечий кабальєро
Так ярів у ній: "Кохана!”,
Зрада личить всім тореро…
Гріх покриє Каетану…
Причастилася в розлуку,
Стисла груди велич храму.
Реготом гасила муку –
Киньте камінь в Каетану!
Власяницею на душу
Відблиски свічі й сутана.
Сльози помстою осушить
Непокірна Каетана.
І розгрішення не буде,
Лик святого чорним стане.
Кровію рубін на грудях…
На коліна, Каетано!
Полум’яна тонадилья
В траурі мантильї тане.
Приворотне ваше зілля,
Небезпечна Каетано…
липень 2010
у Вас 
0
Сьогодні читала цей вірш у твоїй збірочці.Такі фатальні жіночі образи в тебе,такі відчайдушність і пристрасть-зачитуєшся! 
Ось і донна Каетана не залишає читача байдужим,змушує співпереживати їй. 
