Ця сукня надто чорна, глухо чорна,
Вона вас оскверняє, донно Анно.
Вселенська туга саваном огорне,
Я припаду – завважте! – не вустами,
А тінню серця – долі – як у храмі.
Ця шия надто біла, гойно біла
Для трауру. Спиніться, донно Анно!
Бо ж вістря сили і межа безсилля –
Крило брови і теплість тонкостанна, –
Віднині невигойно-чула рана.
Замкніть наш світ, а ще замкніть кімнату…
І загубіть ключі, о донно Анно.
До дідька ці скорботно-штивні шати!
Хай ніч пересіріє в дикий ранок,
З колиски тіла, не просіть, не встану.
Свіча дотліла у рубіннім болі.
Не плачте, а цілуйте, донно Анно.
Офіра гідна, вірте, на престолі:
Шаленство тіл, що плавились медами,
Проникна проникомість поміж нами.
))) згадала наші розмови про застосування меду в ...)) і як ти мене в Крихівцях медами зваблювала))) і коментарі Романа про грибочки, як ми верталися з Яремче)))
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
