Ревнощі гріховним круком
В’ються над тобою.
В серці криком, шалом, стуком,
А в душі – луною.
Помсти, помсти! Чорний вершник –
Полум’я крилате.
Трутизну життя – до решти,
У гербі – розплата.
Чорно-чорно, душно й тісно,
Ніч – дитя почину.
Золотокоронне крісло,
Тронний зал – причина.
В келії черниця темна,
Сплакана свічею,
Молиться душевно-ревно,
З попелу лілея.
Дивна дама під вуаллю,
Губи тужно-грішні,
Фея ночі, квітів, далі,
Вигини неспішні.
Привороти нелюбовні
Снігом в коси вплела.
Перестоялася повня,
Визріла омела.
Вершник стрілами із криги
Цілить ніжну душу.
Сльози – посестри відлиги,
Руни древніх зрушень.
Ревнощі достигло-чорні
Обпалили долю.
Міцно ув обійми горнуть
Плетивом прозорим.
Снам предивним годі й ліку,
Біль милуй сердечний
На зорю лиш не очікуй –
Всесвіт безконечний!
2011
|