Ажурність шибениць тілА гойдає відьом
на радість посіпак, на страх і подив дітям.
Вогонь пожадливо ковтає прісний хмиз,
крізь натовп зацікавлених мармиз,
я, інквізитор твій, смиренний твій Вергілій,
під крики жадібні і кпини озвірілі,
тебе, тремтячу, зводитиму вниз,
в дев"яте коло пекла. В тугі рамена смерті
моя рука затерпла, німа слуга паперті,
тебе штовхає в спину крізь смерті дикий страх.
Цупку монашу одіж з прокляттям на устах
не смій мені роздерти, бо всеодно сутану
я висмикну із рук, як заспіва "Осанну"
непевним баритоном лисіючий монах.
Зашпорталась об камінь, упала в пил коліном,
"Покайся, о мерзенна, щоб тіло твоє тлінне
землі розкрите лоно не бридилось прийняти,
як труп твій перестане ворон лихих гойдати,
як його знімуть руки спрацьованого ката,
аби тут знов висіла єретичка проклята,
не ти уже, а інша. Вставай, дитя гріховне,
Нехай вогонь гієнни страхом тебе наповнить,
святим благоговінням. Настій гіркий кадила
вдихай на повні груди, аж поки стане сили.
Бо більше вже не буде. Цілуй хреста і кайся,
в мовчазнім поклонінні вустами п"ят торкайся
того, кого Пречиста у муках породила".
То все в народ позірно слова кидає пастор,
а їй на вухо шепче: "Що тіло те прекрасне?
Що стан гнучкий і перса, що меду спраглі губи?
Лише вітри байдужі їх цілувати будуть!
Що дихання гаряче, проклята сином божим,-
уже вороння кряче. Лиш черв земляна ложе
ділитиме з тобою, і харч в тобі здобуде!"
Долонею сухою торкнув отець обличчя:
"Одумайся, причинна, хіба життя не кличе
тебе вкусити вповні плодів своїх? Дитино,
могла моя ти бути! Душа твоя та тіло
дістануться натомість на глум і на поталу
тварині стоголовій, що криками "Варавву!"
колись уже розп"яла одного безневинно.
Проте іще не пізно. Скажи одне лиш слово-
і помахом десниці я припиню все. Знову
почнеш життя нове ти, нову табулу расу
готову до писання. У золоті, в прикрасах
ходити будеш. Щойно мені покірну згоду
вуста твої підтвердять, таємно од народу
тебе в сум"ятті страт я виведу одразу.
Скажи мені лиш слово - і лишишся зі мною
радіти вкупі сонцю. А ні - то з Сатаною
у пеклі повінчайся!" В припадку гніву й болю,
крізь зуби процідила: "Як можу я любов"ю
назвати те мерзенне, яке яке я відчуваю
щораз коли дихання своє з твоїм змішаю?
"IN NOMіNE DOMіNI-хай буде боже воля"-
Сердито пастор крикнув,і люди ошаліло
волали і дивились, як невагоме тіло,
пручаючись в петлі, боролося з тяжінням.
Раптово, стихло. Все. Осіннім шелестінням,
звиваючись змією, весь люд побрів по хатах,
а відьма залишилась в мотузках колихати
птахів
та іншу
нечисть...
| 
та
у Вас 
0
