Прозова тиша. Епіка мовчання.
Цукрово в каві тане ніч,
Заплутане між пальцями бажання
торкається сполоханих облич.
Що диво - що не диво: проза шкіри
така ж цупка, немов сирцевий льон,
ковтаючи вогонь пожадливо факіри,
гарячий дим замішуюють в густий прокльон...
Мені твої торкання поза змістом,
Не в такт, не в риму, марне, абияк.
Сердитий шелест зірваного листу-
скрадливим крокам лиховісний знак.
Я озирнусь на рухів прісний епос,
зірву сторінку марних сподівань,
розлючений на себе юний Ерос
розрюмсався на стадії зітхань.
| 
у Вас 
0
