Ранковий іній,мов
ранкові полюції-
на межі непристойності
і природних потреб
схолонути - земля,
укрита солоними кристалами
од одвічного
навколоосевого гарцювання,
як маленький хлопчик,
затиснувши між ніг
коня удаваного/
стебло зрубане соняшника/,
як сізіфовий камінь
надприродно-сферичної
форми (сказати б,геоїд-
ної-всі ми однієї
раси), по похилій
смузі загуслого
молока, досягнувши мети
перестиглого персика,
знову котиться в зиму.