Ну що ж, помовчимо,
п`ючи з ночей застиглу
тишу, з немитих
глиняних ночей,
що кришаться від
тиску вказівного
пальця на
зіржавілий і
слизький курок
зарядженого
сумнівом
сумління?
Помовчимо?
Закривши рота
на нікельовані замки
і вкинувши
ключа
до внутрішнього вуха
на коваделко
під удари
молотка,
що гатячи
по дзвінкості
металу
народить тільки
синтетичну іскру тиші.
Помовчимо?