Душа не камінь
Напевне, варто зупинитись, Душа не камінь, не граніт… Ну хто придумав, як любити - То дарувати цілий світ? Забути варто все на світі, Зітерти з серця білий цвіт. І жити, жити, просто ЖИТИ!.. Іще ж так мало тобі літ. …Занадто рано покохала, Усе, що мала – віддала. Хотіла щастя, а не знала, Душа буває теж гнила. Усе розмінюєш, лишаєш Маленький спомин про ті дні Коли живеш і не кохаєш, Коли ще в небі, не на дні… А ще такі є, що навчають, Вам разом бути – перш за все. Лиш зразу очі щастям грають, А далі… світ печаль несе. І так здається, що наснилось… Так хочеться , щоб так було. А серце шепче: «Покотилось Коханнячко і там згнило».
Додав: konvalia94 (26.08.2016)
| Автор: © Юля Оленюк
Розміщено на сторінці : Оленюк Юлія
Поділіться цією публікацією у Фейсбуці :
Переглянули твір - 1859 чол.
у Вас # закладок
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 1
Порядок виводу коментарів:
За замовчуванням
Спочатку новi
Спочатку старі
Додати коментар :
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
( 50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++ ")
Nemo : дякую, з кожним роком розумієш, що життя продовжується попри все і можеш чогось не встигнути...
virchi : Гарно написано! У кожному рядку — любов, вдячність і повага до найріднішої людини. 💙💛
Nemo : дякую, насправді - так...
leskiv : Чудовий вірш, пронизаний любов"ю до матері.
НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА