Гуркоче тиша, бо мовчать слова, Бо всі вони зібрались тимчасово, Мов сталактитів паморозь жива, Що німоту сторожить примусову. Колись прорвуться лютим водоспадом. Ніхто й ніщо не спинить цей потік. Хто на шляху їх випадково впаде, Забути не спроможеться повік. Вони уста замкнули. Та дарма. Звучать слова у тій пекельній тиші. Говорить і каміння, і луна, І люди, хоч забули вже колишнє. Нехай промови змовкнуть навіки, Залишиться загублена стіна. Знайдеться хтось, запалить сірники, І залунає тиша навісна.
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi:Ви знову торкнулися теми, яка є однією з найскладніших у людських стосунках - любові без взаємності, але без гіркоти, а з глибокою повагою до почуття як такого.
virchi:Ви підняли тему, яка є однією з найгостріших у нашому суспільстві - бідність людей похилого віку. Ваша поезія б'є точно в ціль, викликаючи глибоке співчуття та обуренн
у Вас 
0
