Ти стоїш зі свічею в руках
І ховаєш зізнання у прах,
Залишається згусток імен,
Тихий відгук розбитий ущент.
Полонили клепсидри старі,
Що горіло – лиш спогад згори.
Терен – сторож забутих стежок,
На яких не здійснити і крок.
Забрели в невідомі гаї.
Збутий спадок чиєї сім’ї?
І роса на стопі як сльоза.
Чи достатньо холодна вона?
|