Пишеться, знову пишеться,
Гребля під словом зламана,
І почуття розколються
Тріщинами та ранами.
Тиша скресає веснами,
Громом кричить як гомоном,
Марить десь перевеслами,
Марно чекає спомину.
Та почекає поклику,
Волі багряним відблиском,
Чорними снами безуму,
Срібним надії човником.
|