Заплакала жінка, що в чорній хустині Та з болем дивилась вона в далину Й махнула рукою до своєї дитини- Сховала вона її в яму сиру. Умить постаріла від власного горя Та бачить навколо вона тільки зло. І сльози котились багато, мов моря, Бо син не вернувся, бо кляте АТО Проплакала вічність, а дальше зібралась Хоч серце зжималось та треба їй жить Як важко не було та вона усміхалась, Щоб ніхто не бачив як душа щемить. І він помахавши із неба рукою: "Не плач моя рідна, бо я не один, Я буду до тебе приходить з росою Й живи , бо в АТО служить ще один син".
Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:
Переглянули твір - 1353 чол.
у Вас # закладок
Автору за твір:
Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 0
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
