Заплакала жінка, що в чорній хустині Та з болем дивилась вона в далину Й махнула рукою до своєї дитини- Сховала вона її в яму сиру. Умить постаріла від власного горя Та бачить навколо вона тільки зло. І сльози котились багато, мов моря, Бо син не вернувся, бо кляте АТО Проплакала вічність, а дальше зібралась Хоч серце зжималось та треба їй жить Як важко не було та вона усміхалась, Щоб ніхто не бачив як душа щемить. І він помахавши із неба рукою: "Не плач моя рідна, бо я не один, Я буду до тебе приходить з росою Й живи , бо в АТО служить ще один син".
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
ivanpetryshyn: Що це Ви, пані, таке кажете? Ви могли насолоджуватися і тоді, коли я публікував мої вірші. Якщо б Ви хотіли. Варто було просто не читати моїх. Мої вірші аж ніяк не можуть перешкод
leskiv: Цікаві думки. Але не всі люди такі безстрашні і наполегливі в молоді літа. Я часто намагалась пробивати чолом стіни. Чоло розбивала, а стіни стояли непорушно.
у Вас