Сонячним зайчиком тебе торкнусь... В душу промінчиком тихо проникну... Я глибину твою не боюсь...В пустотах далеких твоїх я не зникну... На кожному кроці тут чую свій слід, я мала сміливість не раз тут блукати... Торкалась я тихо трепетно стін... Я вміла промінням тут засівати... Мене не лякала німа пустота... Я ніжно стрічала твою тут самотність... І може тут злість колисала не раз... та знала що добрим ти є піднаготно... Не вірити в мрію, не вміла зовсім... Хоч бачила звідти театр твою сцену... Я бачила маски і ролі не в сні.. Я бачила драми і ніжні поеми... І серце тремтіло в полоні твоїм... І тихо ступала позаду за сцену...Де холод, приклала долоні свої... Хоч рідко учасником була поеми... Ти завжди потрібний в моєму житті... Хай лиш кілька років, а серцю мов вічність...В тобі найчастіше стрічала себе... Знаходила схожості як мозку в кості... Гуляла між тисячі твоїх кімнат... Читала секретом твоє стоголосся... І хоч ці слова тобі милі наврят... Та щирість на кінчиках навіть волосся... Я спогадом тихо торкаюся дна... Відчуєш, навшпиньки з тобою тут поруч... Тебе не забула... Така не одна... Тепло ж пам'ятаю у твоїх долонях...
Інтимний ліричний вірш про глибокі почуття до коханої людини...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
virchi: А й справді - мовчання може стати спілкуванням, якби це не парадоксально було. Та й найменший дотик може викликати "тисячі мурах". Там може бути, коли закоханий!
у Вас 
0