Снознайки

колихає літечко, гойда-гойда-дає
і повіки сонечко звакри-закри-ває....
місяченько з неба вигля-вигля-дає....
зірочкам віконечка відкри-відкри-ває....
щоб маленьким діточкам, квіта-квіта-квіточкам
сни гарненькі снилися, насни-насни-наснилися
хлопчакам і донечкам, соне-соне-сонечкам...
казки вночі щоб снилися, присни-присни-приснилися.....


ВСТУП. Снознайки.

Коли за віконцем згасне останній ліхтар у наших подушках почнеться своє життя. Чому ти дивуєшся? Хіба я тобі ніколи не розповідала про те що подушки це хатинки для маленьких подушковиків? Це ж вони нам вночі розповідають на вушко казочки. Так, так, так! Саме вони збірка усіх наших снів, наші снознайки.
От про таких малих бешкетників і буде вам сьогодні моя казка. 
Звати їх Танюшковик і Владюшковик. Це два маленькі пустуни що мешкають у дитячій кімнаті одного спального району нашого міста. 
Танюшковик старша на п’ять років і тому на правах первістка полюбляє качати права і вчити. Владюшковик, як меншенький, прислухається, але так як обожнює мріяти то досить часто всі слова Танюшковика пролітають повз його вуха... 
Кожного дня малюки ходять до школи. Танюшковик у старший подушковий клас, а Владюшковик у менший. Там вони вчаться грамотно складати у подушках пір’ячко, співати колискові і що найважливіше – писати діткам сни. 
Ой, а скільки раз було що вони переписували написане! Але ж без цього, самі розумієте, ну ніяк! Адже сон для малюка має бути бездоганним: світлим, добрим і наповненим казковими пригодами. От тому маленькі подушковики так уважно слухають всіх порад вчителя і так старанно виводять у своїх зошитах кожну секунду сну. А ще вони вміють вплітати у сни мрії. Як це їм вдається? А зараз розповім...


1. Повідок для Фунтика. 

Як ви вже зрозуміли Танюшковичка і Владюшковик були снознайками Тані і Владика, маленьких діточок які були братиком і сестричкою. 
Тані було 10 років, а Владику п’ять. І їх маленьким снознайкам-подушковикам було стільки ж. 
Кожної ночі маленькі снознайки писали діткам сни. А як вони їм пір’ячко в подушках збивали!
І все було б добре, якби в останні дні пір’ячко за ніч у Владика не ставало вологим від сліз. 
 І що ж це робиться? – бідкався Владюшковик. Він вже і вчителів у школі допитувався, і у Танюшковички поради запитував, але всі лише розгублено знизували плечима. Біда та й годі, - журився маленький снознайка. – Що ж я за подушковик такий, - запитував сам себе, - якщо у мене дитина ночами плаче?!
Бачачи розпач свого друга Танюшковичка вирішила за допомогою Тані з’ясувати що ж так турбує Владика. Вночі, пишучи дівчинці сон снознайка дописала у нього плач Владика... і Таня одразу ж прокинулася:
- Що з тобою? Ти чому плачеш?
- Хник, хник... – мов мишенятко, тихесенько плакав Владик. – Хник, - шморгнув носом і піднявши заплакані оченята на сестру промовив:
- Та.. та... тато не хоче Фунтику повідочка купити...
Таня присіла біля брата:
 – Нічого незрозуміла.. якого повідочка?
- Звичайного. Світло-зеленого або жовтогарячого, – проказав хлопчик і на хвильку замислившись додав. - Я його у сні бачив... на Фунтику... 
- От так от... – замислилася Таня. – То ти через повідочка для Фунтика не спиш?
- Так, - шморгнув носиком Влад. – Ми ж з тобою щодня на свіжому повітрі, а він бідолаха, - хлопчик показав поглядом на клітку з кроликом, - цілісінькими днями у кімнаті. Хіба ж то справедливо? Він теж на вулицю хоче! Він тому і сумний такий! – додав, важко зітхнувши.
- От вже малеча! – всміхнулася Таня. І підморгнувши Владу по-дорослому проказала:
- Зранку поговоримо з батьками, а зараз спати!
- Зрозуміло тепер у чому справа... – проказала Танюшковичка і поглянувши на заклопотаного Владюшковика проказала:
- Є ідея! 
Два малих подушковика довго про щось тихенько гомоніли, а потім зістрибнувши з своїх подушок попрямували у кімнату дорослих...
Коли зранку вся родина зібралася за столом снідати, тато, дивлячись на малечу, запитав:
- Ну що, зайчатка, поїдемо до зоомагазину сьогодні?
Діти не розуміючи ще що робиться здивовано дивилися на батька. А він продовжував говорити:
- Мені сьогодні дивний сон наснився. Ніби Фунтик вміє розмовляти. Уявляєте?
- Хі.. – усміхнулися діти
- Ми з ним півночі прогомоніли.. Він мені про свою мрію розповів! – захоплено вигукнув батько і додав - Снідаємо і їдемо за повідком!

- От же ж ти і розумниця, - підкинувши в повітря пір’їнку розсміявся Владюшковик. – Все ж потрібно тебе інколи слухати!
- Еге ж, - підморгнула Танюшковичка і продовжив перекладати у Таниній подушці пір’їнки...