Снознайки 3. Найкращий сон року

- Ти чув новину? – присіла за парту біля Владюшковика Танюшковичка.
- Яку? 
- Про конкурс „Найкращий сон року”.
- Хі, - посміхнувся малий снознайка – а хто ж про це не чув? Тут вся школа вже другий тиждень, мов вулик, гуде!
- Ото ж бо і воно, що більшість учнів вже поздавали свої сни, а ми з тобою свої ще навіть і не відібрали... – розвела руками снознайка.
- Звісно! А коли ж ми мали про це подумати? – здивувався Владюшковик. - Ми ж то Фунтиком зайняті були, то з оцінками Тані клопіт мали...
- Та все то так, але потрібно і про конкурс подбати! – проказала Танюшковичка, і пішла до виходу з класу.
- От сьогодні і переберемо свої сни.. – навздогін проказав Владюшковик, продовжуючи наводити лад на парті...

Через декілька годин, вмостившись зручніше на пір’їнках, Танюшковичка і Владюшковик почали переглядати свої сни.
- О! Можливо ось цей, про господарство бабусі Оленки? – запропонував малий снознайко – Пам’ятаєш як цей сон Владику сподобався? Він і досі пісеньку із нього наспівує:
Котик Мурчик муркотить,
песик з буди гавкотить,
поросятко хрюкає,
а коровка мукає...
- Квочка кудкудакає,
жабка з річки квакає,
дрова дід рубає,
бабця підмітає....- пританцьовуючи підхопила пісеньку подушковичка.
- Так що скажеш, Танюшковичко? –поглянув на сусідку малий подушковик.
- Сон - супер!!! Звісно, давай його на конкурс!
- Дякую, - запашів рум’янцем від похвали малюк.
- А тепер ще мені потрібно визначитися, – вимовила Танюшковичка і розтягнула у різні сторони на голові хвостики. – Який би то сон обрати? – задумалася.
- А ти про веселку занеси до школи! – підказав Владюшковик. 
- А чому саме веселку? 
- А він мені більше за всі подобається. А Владик як його любить! Йому ж Таня з самого ранку тоді його переказала!
- Так-так, ти правий. І я ж його дівчинці декілька разів повторювала, – всміхнулася снознайка. – Нехай так і буде! – і Танюшковичка захлопнула зошит снів. – Ну що, почаюємо?
- Еге ж, - погодився Владюшковик.
І доки до кімнати не прийшли дітлахи, подушковики гомоніли про свої справи. Адже конкурс снів був не лише престижним, але й справою честі кожного поважаючого себе снознайки!

Три тижні до оголошення результатів хоча і пролетіли швидко, але стали справжнім випробовуванням на спокій. У всіх лише й мови було що про конкурс і про те, хто стане переможцем. 

І ось наступив день оголошення результатів...
- Ми переглянули усі сни що були представлені на конкурс. Це ваші кращі роботи і нам дуже важко було визначити переможців. Так як з кожним роком ваші сни стають все більш казковими ми у цьому році вирішили зробити ще жорсткішими критерії оцінювання – виголосивши початок промови Старший снознайко зробив паузу. Обвівши поглядом збентежених учнів він, хитро прикрутивши вус, продовжив – У цьому році ми оцінювали не лише казковість та кольоровість сну, але й його цінність: те, чому ви змогли навчити дітей.
У залі всі тихенько почали перешіптуватися. А директор продовжив:
- Так от, переглянувши всі представлені сни, і проконсультувавшись з вчителями діток, наша колегія педагогів Вищої снознайської школи прийняла рішення: 
У цьому році переможцями стали Владюшковик і Танюшковичка! 
Їх сни не лише наповнені казковим світлом але й пронизані справжньою подушківсько-снознайською мудрістю! Ви молодці! – і, підійшовши до збентежених учнів, директор простягнув подушковикам Тані і Влада відзнаки школи: чарівні пера для написання сну. – Пишіть Казку Сну, Снознайки! Ви - гордість школи!