Гарна поезія отрималася у вас, пане Іване. Ви праві, нащадкам треба перш за все передати у спадок найкращі спомини і досвід. А для цього, як ви вірно підмітили "потрібно пам'ять ворушить". Звичайно, і про невдалий досвід розказувати треба...
Пані Наталю, здається мені треба відшліфувати вірш. Розставити усе на свої місця. У 9-ти рядочках і полон, і мирний люд, і війна, і син, що є батьком. Можливо краще взяти одну тему, наприклад: доля українців у полоні; батько та син на війні; про український народ, який відповідає за зрадницьке керівництво колишніх очільників держави...
Усе подобається, тільки чи може бути дорога щемкою? У словнику зустрів: "щемливою згадкою", "щемливою тугою", "щемлива жалість", "щемке тепло", "щемкою тугою". Хоч і є визначення "ЩЕМЛИВИЙ - Те саме, що болючий", але щось мені так не подобається. Можливо я надто прискіпливий сьогодні
Виходить так: він не знав, що його кохають, проте зустрічався з цією дівчиною і казав про кохання. Якщо усе так, то у творі трохи усе сумбурно. Мені здається необхідно зробити усе ясніше. Можливо я помиляюсь...
Підтримую пана Михайла. Грамотність і патріотизм - різні поняття. Краще ототожнювати грамотність з повагою до себе, оточуючих... Спілкувався не раз із тими, хто і писати майже не вміє, але ж як мудро розказує про любов до рідного краю, до України...
Такої брехні і такого лиха для нас з часів фашистської німеччини ще ніхто не робив для нашої країни. Путлєр переплюнув і Геббельсівську, і комуністичну пропаганду.
Пані Катерино, не лише вам важко читати такі твори... Хоч і стримуюсь, але ком до горла таки підступає. Немає цензурних слів, щоб охаректеризувати сьогоднішню суспільно-політичну ситуацію в країні та поза її межами... За вірш щиро дякую. Нехай наші хлопці повертаються живими з війни!