І в підтверження Вашим словам, рядки з цієї ж пісні:
"Но вспять безумцев не поворотить — Они уже согласны заплатить Любой ценой — и жизнью бы рискнули, — Чтобы не дать порвать, чтоб сохранить Волшебную невидимую нить, Которую меж ними протянули.
Проникливо пишете, пані Алло. Дійсно, правда у кожного своя. Важко добратися до Істини, а іноді, взагалі, неможливо. Проте завжди залишається відкритим шлях для примирення.
Вірш з серця. Проникливий. Особливо: "Живу, бо люблю!". Пригадалися слова з відомої пісні Висоцького ("Когда вода Всемирного потопа"), яка звучала в кінофільмі "Балада про доблесного рицаря Айвенго" : "Я дышу, и значит — я люблю! Я люблю, и значит — я живу!"
Так. Для когось прості люди, як ті шахматні фігури в руках амбітних "вождів", що граються долями народів. Але правдою є і те, що Господь посилає нам таких цареводців, на яких народ заслуговує. Як приклад, два фараони. Один, прислуховується до Йосипових слів рятується сам і весь свій народ від страшного семирічного голоду. Другий, нехтуючи усіма Мойсеєвими пересторогами, спрямовує своє могутнє військо на ганебну погибель в хвилях Чорного моря. Бажаємо ми це визнавати чи ні, але Божим промислом між народом і правителем встановлюється найтісніший взаємозв'язок. На жаль, нам сьогодні це важко визнавати. Простіше нарікати і скаржитися на владу. Стає страшно, коли починаєш усвідомлювати, що трагізм минулого може розгорітися з новою силою.
Дякую Вам, Наталю. Втрати близьких людей роблять нас чутливішими. А на духовному плані буття, межа між такими поняття як "чоловік" і "жінка" доволі розпливчаста. Приведу, як приклад, біблійну цитату: "в воскресенні ні женяться, ані заміж виходять, але як Анголи ті на небі".
Прийміть співчуття, Якове. Згадав про свого діда Дмитра. Пройшов аж до Берліна. Був поранений... Нелегка доля випала на це покоління. Якби ми нині це цінували.