| Збиває вітер яблуневий цвіт І пелюстки дощ топить у калюжі, Як і тоді – у вісімнадцять літ, Коли плин часу був мені байдужий. Коли здавалась вічною весна І не просило тіло відпочинку, Коли меті віддатися сповна Завадила негідна поведінка. Коли байдужість до всього і всіх Жила в душі відверто і наївно, - Я рахувати пелюстки не міг І був я не такий багатослівний… 08.05.11. |