Збиває вітер яблуневий цвіт
І пелюстки дощ топить у калюжі,
Як і тоді – у вісімнадцять літ,
Коли плин часу був мені байдужий.
Коли здавалась вічною весна
І не просило тіло відпочинку,
Коли меті віддатися сповна
Завадила негідна поведінка.
Коли байдужість до всього і всіх
Жила в душі відверто і наївно, -
Я рахувати пелюстки не міг
І був я не такий багатослівний…
08.05.11.
|