Гарно, пісенно! Насторожує "марою" (марА, марОю) може, краще хмАрою... "І печаттю в душі смутку тінь" Як на мене то краще б звучало так: Душу смутком печатала тінь, але то тільки моя суб'єктивна думка, рішення за автором.
Важко говорити щось конкретно, коли не знаєш мови, але Ваш переклад так цікаво насичений образами, що моя підсвідомість малює картинки якогось таємничо- містичного і шаленного світу. Вразило!
Така пісимістична хвиля накриває і мене, і не раз. Та дивують мене і надихають люди, які не, дивлячись на зморшки, на свій похилий вік - завжди бадьорі і веселі, завжди у ритмі життя. Знаєте, а в цьому щось є...))))
"Що можна попові, дякові -зась" - так говорить народна мудрість, кожному своє і уявляти не треба, адже наша душа живе вічно, а тіло - тлінне. Щодо старості, то я іншої думки, і чому б це Господь нас так поголовно карав?... Дякую за коментар!
Вірш осінній, дощовий, бо "Вона біжить до нього у дощу," щось не зовсім розумію, може, Вона біжить вся мокра від дощу. При такій погоді дуже хочеться тепла і душевного, і тілесного.
Як на мене, то ці загадкові рядки, ніби щось пророкують. Може, Ви,п.Маріанно, знаєте коли це все відбудеться?...Я не жартую, бо в нашому житті всяке може траплятися...
У сході сонця, крилах вітру, У квітах, щебету птахів... Барвистих гам несе палітру Природа нам, а не в архів.
Не треба довго і шукати, Миттєво радість ожива. Потрібно тільки вміти взяти, З любов'ю, всі її дива. Цікаво переплелися життєві думки в словесних перевеслах.
Цікавий, чуттєвий твір, що зачіпає струни душі, бо ми люди, сприймаємо світ емоціями, тим більше, якщо йдеться про таку рідну і близьку людину. "Але життя – не тільки просто жито…" Так я сприймаю цю фразу...
Знаєте, я думаю, що природа нам показує, що душа не вмирає, а перероджується...щодо слова гордує, то я мала на увазі - відчувати гордість, пишатися, величатися, але бачу воно викликало другу асоціацію, тому я відредагувала. Дуже дякую за конструктивний коментар!