"Чому людина, що все уміє, Сама, за так, тим зміям віддалась? Дуже цікаве питання Ви поставили,п.Іване. Над ним б'ється людство вже котре століття... Образи, може, і оригінальні, але над наголосами ще треба добре попрацювати.
Дуже щемно! Сподобалось! Тільки ось це місце "Стареньку хату пригорну, потішу." бачу так - Стареньку хату приберу, потішу, але то тільки моя суб'єктивна думка, а право вибору за автором.
Ми дійсно самі себе не пускаємо, але докоряти собі неварто, бо якщо Ви так впевнені, то чому б не змінити життя на правильне і попробувати все ж попасти в рай.
Мабуть, випадок не дуже був смішним, якщо " усе зломалося на друзки" і " немає спину болісним сльозам". До чого тут віки? Може краще написати так чи подібно: І тут, немов на рани впав бальзам, Відчувши запах кукурудзки --- але то тільки моє бачення, а вибір за автором.
Рада бачити Вас знову на сторінках нашого сайту. Вірш сподобався своєю щирістю, і ось ця фраза говорить сама за себе: "до цих пір божевільно люблю..." Приємного Вам літа і наснаги!
Вибачте,п.Юрію, ніяк не визначуся з темою вірша. Спочатку здалося, що це щось патріотичне, глобальне і подумалось про Україну, але передостанній катрен мене збив з пантелику, тут явно кохання. Та що ж це за неприступна скала така?...
Роз'ятрили Ви рану, п.Наталю, своїми спогадами... так щемно і болісно за щось таке далеке, і таке рідне, що вирисовується в уяві, ніби в тумані, і не віриться, що все це було зі мною... Чудовий вірш! Браво!!!
Болісно, тривожно, але дуже гарно. Сподобалось! Одруківка у слові- встане і "ще" -зайве у закінченні. Не знаю чому, але мені весь час хотілось не читати, а співати.
Спить синочок наш, Матвійко, Милий, добрий парубійко. Губки бантиком, курносий, Шубуршний, дзвінкоголосий. Він - ще зовсім немовлятко. Рада мамця, радий татко, Що родився спадкоємець, Славний, щирий українець. Спи, маленький! Хай насниться Золота тобі жар-птиця, Що несе на крилах щастя Слова Божого причастя! І здоров'я повні міхи, І забави, і утіхи... Якщо суму - на копійку. Набирайся сил, Матвійку!
"мур-мур… штучний мармур – наклеєний глянець, «гламур», а за привабами – залізобетон, мертвотно-сірятинний однотон..." Для мене у цих рядках все наше життя і наша влада. Справді все тільки "наклеєний глянець" і за тим гламуром вже не розібрати справжньої душі маленької людини. Вражена!
У вірші присутні містичні ноти "циганської ночі", як і купальської, зі сміхом водяних примар. Чомусь хочеться, щоб Ваша Ліліт звучала по-шумерськи ліль, що означає „воздух, ветер; дух, призрак“, бо є ще й інші значення, але то таке...