Шмаття темно-синіх хмар рветься, лізе в душу. Осінь - серед літа... І зима поряд зовсім. Дні заплуталися всі в павутинні лихоманки... Боляче? Не цукор – сіль. До останку літа випито нектар? Звісно ж... Не лишилось. Осінь. Ні, не та пора! Не та! Віриш досі? Не прийшов погідний день. Сильний дощ. А сили – кволі. Де ти, світле літо? Де? Може, поряд?
Сіра осінь серед літа - Каменем у душу... Заступила вже пів світа Нудьгувати мушу... Сохну, нидію, згораю Висохшим зеренцем, Всі думки перебираю Вистражданим серцем. Де ти, щастя? Де ти, миле? Розквітай над світом! Воз'єднай, моє стокриле, Осінь з теплим літом!
По моєму дуже гострий проблематично особисто-політичний вірш з широкими для душі роздумами. Саме головне дуже цікава форма , а головне оправдана , що підкреслює виразовість твору. Для мене такі вірші приємно читати , бо в них глибокий зміст для особистих роздумів. Як завжди - дуже добре !
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
.
