Гарні Ваші спогади. Від них віє теплом і добром, тільки читати важкувато, бо трішки збиваються наголос і ритм. Наприклад: подружка. У Вас наголос падає - подрУжка, а правильний - пОдружка.
Гарна лірика образна, чуттєва, але, як на мене, дуже ріже слух слово "поцілую", трішки його забагато. В багатьох випадках можна було обійтися без нього.
Маєте рацію - все тече, все міняється. Мова, як і ми всі, пристосовується до віяння часу і в ній появляються нові, часом не дуже і зрозумілі слова, але ми привикаємо і вважаємо їх своїми. Знаєте, як мої батьки казали, в житті хто як уміє - так і піє, а не зробивши злочину, хто може нас судити, тільки Отець небесний.
Слава Богу, що в нас є такі українці, як Ви,п. Василю, і не тільки в Польщі, а по всьому білому світу за ті страдальні роки, які розкидали і по більшості несправедливо, бідний нарід, але нарешті прийшла та година, яка принесла і для нас добру звістку. Нарешті Україна звільнилася від всяких васалів і заявила про своє вільне життя, в яке ніяк не хоче повірити Росія, але може її остудить отримання Томасу на свою українську церкву, та й світ вже, здається, зрозумів ту брехню в якій нині живе вся Росія. Дуже чуттєво описані спогади, бо сльози навернулися і в мене коли читала. Дякую за те, що Ви є!