Гарна лірика образна, чуттєва, але, як на мене, дуже ріже слух слово "поцілую", трішки його забагато. В багатьох випадках можна було обійтися без нього.
Маєте рацію - все тече, все міняється. Мова, як і ми всі, пристосовується до віяння часу і в ній появляються нові, часом не дуже і зрозумілі слова, але ми привикаємо і вважаємо їх своїми. Знаєте, як мої батьки казали, в житті хто як уміє - так і піє, а не зробивши злочину, хто може нас судити, тільки Отець небесний.
Слава Богу, що в нас є такі українці, як Ви,п. Василю, і не тільки в Польщі, а по всьому білому світу за ті страдальні роки, які розкидали і по більшості несправедливо, бідний нарід, але нарешті прийшла та година, яка принесла і для нас добру звістку. Нарешті Україна звільнилася від всяких васалів і заявила про своє вільне життя, в яке ніяк не хоче повірити Росія, але може її остудить отримання Томасу на свою українську церкву, та й світ вже, здається, зрозумів ту брехню в якій нині живе вся Росія. Дуже чуттєво описані спогади, бо сльози навернулися і в мене коли читала. Дякую за те, що Ви є!
Віра—це сподівання “на те, чого не видно, але що є істинним”, та й сама віра може бути різною, адже віра в себе чи віра в країну кардинально відрізняється від віри в Бога, але кожна із них має бути чистою, правдивою і сильною, щоб добитися кінцевого результату. Дякую Вам за коментар! З повагою.
Поезія існує для того, щоб душа віддихала від рутини буденності, бо розум людини завжди все приземляє, а душа з усіх сил старається підняти цю людину на вищий щабель її інтелекту. Дякую за цікавий коментар!