Дякую Вам,п.Наталю! Мій син помер від хвороби Ходжкіна, в окупованому Криму, бо хворів саме тоді, як все це проходило і йому вже російські лікарі (перефарбовані) обіцяли виздровлення. Він до останнього вірив, що вони йому поможуть, але сподівання виявились марними.
Мої батьки, царство їм Небесне, якраз із тої кагорти людей, що називаються щирі українці, бо вони любили Україну, захищали її у час лихий і вболівали за неї все своє життя. Дякую!
"ярмо гріхів одягнене на душу звільнитись як ;" Дуже радує, що такі молоді люди задумуються над такими глобальними питаннями. А тут: "сумую я за тим що з поля не вернувся мабуть вже там заснув" чи не краще - хто з поля не прийшов. З повагою і найкращими побажаннями.
Напевне наша віра замала, бо вже не одне покоління вірить і намагається вивести Україну із злиднів, і щось не виходить чи, може, ми такі вже недолугі, що дозволяємо собою керувати, чи дуже нетерплячі і хочемо все, і відразу, але щось тут не так, хоч мудрі люди кажуть: Все що важливо не буває швидко, все що швидко тільки метушня.