Я з
тобою, мій прекрасний, роде
Я з тобою, роде мій
прекрасний,
Я з тобою, роде дорогий.
Тут, де зірка юності не
гасне,
Де батьками втоптані стежки.
Я сюди думками часто лину.
Як буваю десь у чужині,
А згадаю пісню
материну,
Мовчки плачу глибоко в душі.
Я долоні підставляю вітру,
Що з країв батьківських
повернув
Та дивлюсь у глибочінь
блакитну,
Наче б там дух прадідів
заснув.
Знов і знов до тебе, роде,
лину
Крізь життя, неначе блудний
син.
Де спочили мрії материні,
Де для мене світ цей не
чужий.
Тільки тут ти, краю, мені
милий,
Де у пригорщі збирала краплі
мрій.
Прийшов час, як пташка,
знялась в вирій,
Повернулась - батько
посивів.
Нині я стою перед тобою,
Роде мій – коріння
глибочінь!
Де все рідне і близьке до
болю,
Як свічадо у моїй душі.
Простягаю в небо серце й
руки:
- Боже милий, рід мій
збережи!
Все, що маю передам онукам,
А найперше – часточку душі.
Щоб вони пройшли крізь
віадуки,
Срібним краєм берега ріки.
Щоби доля їх сплела за руки
Не на мить, на довгії віки.
Роде мій! Багатий і прекрасний!
Я спішу до тебе крізь віки.
Запалю свічник душі
незгасний,
Щоб до храму вічності
ввійти.
|