Змістовно, емоційно - вірш гарний, але подивіться самі- "рідне подвір’я у пилюці. " та попри те - "м’яча пурнають у багнюці." цікаво...чи не правда? "сивИни. " не потрібно було б авторського наголосу, якби Ви поставили слово - провини, адже, так чи інакше, кожен відчуває якусь свою провину в тому що сталося. " що нікого вже не вбивають." тут збивається ритм, а просто треба переставити слова. що вже нікого не вбивають. Звучатиме краще - Хто нагадав воротарю - так як далі - "Навіщо біль розворушив -" тут одруківка. "разворушив " "неповерне…" не поверне.
Я на вершину зійду вустами, А постелюся в підніжжі гір. Нема кохання помежи нами, В бажанні тільки таїться звір.
Пройдуся полем до краю світу. У перелісся вбреду, як тать... Нема кохання, є тільки літо, Тепло і спека, і благодать.
Зіниці глянуть повз мене в небо, І біль у серці накриє ніч... Нема кохання, є лиш потреба Зійтися, щоби топити піч.
Долоні теплі хитають літо, І поцілунок до вуст присох, Нема кохання у всьому світі, Нема кохання, де ми удвох.
Не знаю чи це буде доречно, але саме таким я побачила те жіноче страждання і розчарування, бо у Вас все закінчується "хепі ендом" коли ввесь вірш кричить від болю. Дещо змінила, може, ВАм сподобається. Ви не подумайте, що я вважаю Ваш вірш недолугим - ні, просто кожен бачить речі по-своєму , я ось бачу так.
Мені дуже імпонує Ваша думка про книгу. Ми і правда все своє життя ідемо із книгою, починаючи від букваря і закінчуючи молитвами, до яких приходимо, можливо хтось і молодим, а в основному у старості.
Москалі були, Тарасе, а тепер "Рассея" Слухалися, лиш компаса, а тепер "Мойсея"... Він веде і пророкує усім без пощади, Що буде вона "цар світу" від Божої влади. Що російське православ'я - правдивіше в світі І найкращим є "господар" у цьому суцвітті. Той, що крівцю розливає і п'є, як водицю, Людей рублем зазиває у ту таємницю, Зневажаючи закони, шлях собі торує, Як звести і обдурити кожен день мудрує...