Дякую,п.Борисе, і розумію, що без політики ми просто жити не можемо, але у своєму вірші я хотіла звернути всіх увагу, як стрімко змінюється наш клімат, які разючі зміни в природі і страшно подумати чим все це може закінчитися для нас людей, незалежно до якої партії ми відносимось. Україна - живуча нація і з Божою допомогою переживе пандемію, і не допустить ніякого колапсу. В Києві повітря вже очистилось, а радіоакційний фон був у нормі навіть в пилеву бурю. Не піднімайте хвилі, п.Борисе, шторму не буде.
Не клітинні у нас чесноти, Лиш вібраціями хвильовими Залишають той вірус цноти. І не знають його херовими. Тільки людство йому підвладно, Що гріхами зросило землю Йзаразитийогонескладно, Аспокутуватьяк - невнемлю…
Ох і нафілософствували Ви, п. Таміло. Знаєте, це наша фантазія і страхи. Вчені доказують, що тіло у нас не одне, що світів - безліч, але ми матеріалісти і великі невіри. Можливо все так, як у вірші, а, може, ні, адже ніхто не повернувся звідти " де немає зими", щоб розказати, як воно насправді...
Маєте рацію, бо нині стільки зла на землі і неправди, що Ісус наш вмирає кожного дня, а ми, навіть не придаємо великого значення тим ділам своїм, які вбивають Його.
Гарно! Тривогою і болем пронизаний ваш вірш. Воно й не дивно, адже пандемія накрила , майже ввесь світ і за цим хвилюванням ми не бачимо весняної краси. Нічні заморозки і холодні денні вітри не вписуються в поняття тієї весни, яку ми знали раніше, як не крути, а на дворі квітень.
Позитивна Ваша поезія, гарні епітети гріють душу. У вас все тільки брункується, а у нас вже цвіте, правда, незнамо , що вийде з такими перепадами погоди.
На фоні коронавірусу війна, ніби й притихла, але насправді вона, як і ця пандемія забирає життя і тепер у нас по всій країні передова. Знаю, що так писати важко, та Вам вдалося. Болючий вірш, але це наша реальність.