Те, що вона не працює і в неї вже майже не вірять - це факт, але вона є на папері з підписами і гарантіями, який дуже важливий для наших союзників, а разом з тим і для нас, бо чого варта Україна без підтримки Європи, Америки, і це теж факт. Кажете, що їм видніше, а я скажу так:- Видніше тому, хто тверезо оцінює ситуацію, а не рубає з плеча.Дякую!
Крадуть,п.Юрію,і не тільки генерали, бо цю пагубну звичку не так -то легко викурити із голів набитих совковим минулим, та й послідовники вже теперішні не проти погріти руки. Дякую!
Ну, що вам, милі козаки, тут скажеш, адже ви і самі добре знаєте, що який би не був народ, йому потрібні сильні вожаки, ті, що поведуть за собою всю масу народу, де будуть навіть ті, що не вірять, або сумніваються. Ви так сміло судите про зміну влади, а ви прораховуєте наслідки, які можуть чекати не тільки на совків і сталіністів, але й вас справжніх українців. Очищатися треба кожному, а не показувати пальцем на сусіда, бо кожний несе свій хрест і відповідає за нього сам.
Є у Ваших словах правда, але мене більше цікавить той факт, що ми любим самі себе принижувати. Нам їсти не дай, а поглумитися, покритикувати, висміяти всіх і вся. А ми де? Хіба ми не сидимо на тому ж суку який так старанно пиляємо???
Тоді я Вас не розумію. Із прочитаного, на мою думку виходить, що жінка переступить через всі перепони, зможе перебороти страхи і жалі, але таки відпустить свого коханого. Не розумію як мої виправлення змінили суть вірша. Але, якщо у Вашому задумі щось інше, то і слова мають бути іншими. Якщо жінка жаліє, що відпускає то повинно бути на кшталт такого- Не видержу я тої муки, бо відпускаю твої руки. Розумієте, справа в тому, що вірш повинен розуміти кожен читач і поганий той вірш який треба розтолковувати, це значить, що Ви не зуміли донести своєї думки до мас.
Кохання - страждання... Емоції б'ють через край, а розмір гуляє, як заманеться. БосОніж - прислівник незмінювана словникова одиниця, отже римою до яснІш не може бути.
(11) Відпущу! Я обіцяю, відпущу... (11) Не гляну навіть, а тихо утечу. (11) Не скажу слів, і не торкнуться руки, (11) Вгамую в грудях серця перестуки.
(11) Ти не побачиш сліз, душі ядухи, (11) Не вкриють слід річки, лише посухи. (11) Я завалю прохід до тебе камнем, (11) Засиплю всі стежки піском пустельним...
(11) Лишу на небі райдуги дороги (11) Нажаль по них не ходять людські ноги... (11) Може сльоза пече морозні щоки, (11) Чи навздогін простяг за мною руки...
(11) Не обернусь... не знатиму напевне, (11) Як ти стоїш, немов дитя безмовне. (11) Шукатимеш у мене розуміння, (11) А погляд мій впаде як на каміння.
(10) Не зна куди бреду, та не дійду... (10) Своїй незмозі край он там знайду. (10) Пристану на узліссі, закричу... (10) Я відпущу тебе... Я відпущу.
Дорога панночко, мені теж дуже сподобався Ваш вірш, але дещо я все-таки хочу сказати.Показую знову вірш повністю, щоб добре було видно. У першому катрені був нарушений розмір І у четвертому, чого ми не можемо робити, і я його, як могла справила, а ось останній катрен, на думку автора, може бути написаний іншим розміром, що і спостерігається. Райдуги - це русизм, українське - веселки. Зверніть увагу на риму. В першому катрені я виправила, що була рукИ - перестУки, а в третьому щоки - руки не рима. Проаналізуйте, а взагалі успіхи вже є.
Шура,можна я буду Вас так називати,у мене невістка Шура. Ви точно повторюєте мої помилки. Я теж так переписувала свої перші вірші і сперечалася, доводячи свою невинність, всім хто хотів мені допомогти і тільки згодом я все зрозуміла, не варто рубати з плеча. Зараз буває я теж переробляю свої вірші, і часом із попереднього нічого не залишається, а часом якийсь катрен і годиться. Час - найкращий лікар. Те, що здається для Вас зараз недобрим, зайвим згодом стане, як рідне. Ви просто старайтеся вчитися правильному віршуванню, вичитуйте свій вірш по декілька разів сама чи комусь і тільки коли Ви ніде не запинаєтесь, а вірш ллється рівно, наче річечка, можна виставляти на огляд іншим. Вірші -це наші діти, а ми не хочемо, щоб наші діти виглядали погано. Я Вам - не ворог, але якщо Ви не хочете бачити таких моїх коментарів, а бажаєте чути тільки окозамилювання(чого я нікому не роблю)то Ви скажіть і я Вам дам спокій. Наснаги на нові вірші!
Не має міри депутат, Разом з міністрами і вище - Це усієї Ради штат - Хто бреше, хто підбріхує, аж свище. Прем'єр грозився піти геть Пенсійну, тулячи реформу, Подався, мабуть, у мечеть Гріх замолити після шторму. -У жовтні виплати підуть- Кричав з трибуни, ледь не плакав... Пенсіонери пайку ждуть, Хоч, кажуть, їх, як кіт наплакав. Час вийшов. Пенсія прийшла, Але така ж, як і раніше Поштарка сльози принесла, А де ж усе найголовніше? Ви, знаєте, що я скажу, Хоч і припущення слабеньке, Та обіцяв нам пан кожух І слово його - тепленьке. А на Прямому, як плакат З екрана дали результати; Про збільшення своїх зарплат Зареєстрували депутати.