Припну коня на зораних вітрах,
Припну до скиби гривою в’юнкою,
Як ми були прив’язані з тобою
Сльозою пересохлою в очах.
Припну коня, а може, то й не кінь,
А може, то забуті наші роки,
Загублені між вічної мороки,
Котру нам розігнати стало лінь.
Припну життя, а чом би й не припнути,
Коли душа шукала небокраю,
Та не знайшла, присіла тихо скраю,
Як ми, самі собою позабуті.
|